Віртуальна власність та цифрова спадщина: теоретико-правовий аспект

Анотація

Стрімка цифровізація суспільних відносин та перехід до екосистем Web 3.0 зумовлюють фундаментальну кризу класичних правових доктрин. Поява віртуальних світів, де цифрові активи мають реальну економічну цінність, вимагає негайного переосмислення меж правового регулювання власності та спадкування. Традиційні юридичні конструкції виявляються релевантними лише для матеріального світу, залишаючи «сіру зону» у правовідносинах щодо нематеріальних об’єктів у метавсесвітах. Метою роботи є здійснення комплексного теоретико-правового аналізу трансформації інститутів віртуальної власності та цифрової спадщини, а також обґрунтування необхідності адаптації національного законодавства до викликів алгоритмічного та криптографічного регулювання активів. Методологія дослідження базується на поєднанні загальнонаукових та спеціальних методів. За допомогою діалектичного методу проаналізовано еволюцію поняття «майно» у цифрову епоху. Компаративістський підхід дозволив зіставити регуляторні стратегії різних юрисдикцій щодо NFT та криптовалют. Системно-структурний аналіз застосовано для виявлення колізій між нормами спадкового права та імперативними умовами користувальницьких угод (Terms of Service) транснаціональних ІТ-корпорацій. У статті вперше запропоновано розглядати віртуальну власність не як похідну від класичних речових прав, а як специфічну форму цифрової суб’єктності. Обґрунтовується доцільність запровадження категорії «цифрового майна» як окремого об’єкта цивільних прав, що володіє ознаками унікальності, відчужуваності та верифікованості через блокчейн-реєстри. Висунуто гіпотезу про необхідність визнання «права на цифрову смерть», яке б гармонізувало інтереси спадкоємців із правом спадкодавця на приватність та таємницю листування. Доведено, що аватари в метавсесвітах можуть наділятися статусом квазі-суб’єктів права в межах окремих ігрових чи управлінських екосистем. Встановлено, що основною перешкодою для легітимізації віртуальної власності є монополія платформ на контроль над цифровим контентом. Визначено, що цифрова спадщина охоплює не лише фінансові активи, а й соціо-комунікативний капітал (акаунти, репутаційні рейтинги). Виявлено критичні суперечності між спадковим правом та алгоритмічними обмеженнями доступу до облікових записів. Обґрунтовано, що концепція «закон як код» має стати інструментом забезпечення автоматичного переходу прав на цифрові активи через смарт-контракти. Авторка зазначає, що збереження антропоцентризму у сфері цифрової власності можливе лише за умови визнання пріоритету прав людини над комерційними інтересами власників технологій. Зроблено висновок, що інтеграція віртуальних об’єктів у загальну систему об’єктів цивільного права є неминучою завдяки розширеному тлумаченню змісту майнових прав у віртуальному просторі.