Проблеми захисту прав дітей-громадян україни, які користуються тимчасовим захистом у країнах ЄС

Анотація

Повномасштабна війна в Україні спричинила масову міграцію її населення та призвела до посилення приватних відносин, ускладнених іноземним елементом, які є предметом міжнародного приватного права. Директива Ради 2001/55/ЄС від 20 липня 2001 року про мінімальні стандарти надання тимчасового захисту у разі масового напливу переміщених осіб та про заходи, що сприяють балансу зусиль між державами-членами щодо прийому таких осіб та несення наслідків цього, надала можливість громадянам України отримати статус тимчасового захисту на території країн ЄС. Новим викликом для українських дітей та їх батьків, які переміщені з України на територію ЄС і користуються тимчасовим захистом, стали випадки відбирання дітей від супроводжуючих осіб або із сімей. Ці випадки зумовлені відмінністю законодавства у питаннях опіки та піклування і батьківської відповідальності. У статті надано загальну характеристику обставин, які є підставами для прийняття рішення про застосування надзвичайних заходів соціальними службами країн ЄС до дітей, які є громадянами України, які користуються тимчасовим захистом у країнах ЄС. Встановлено, що відбирання дітей у батьків, опікунів, або уповноважених осіб для супроводу дитини відбувається за різних обставин і кожна ситуація індивідуальна, але систематизувавши випадки, автором виявлено такі причини як: перебування на території ЄС без супроводу дорослих та на підставі «батьківської недбалості» або «неналежного виконання батьківських обов›язків». Здійснено аналіз правового становища дитини без супроводу відповідно до національного законодавства України та іноземного національного законодавства деяких країн ЄС. Досліджено правовий статус дітей без супроводу відповідно до Директиви Ради 2001/55/ЄС та Конвенції про права дитини 1989 року. Обґрунтовано, що практика визнання українських дітей, які користуються тимчасовим захистом у країнах ЄС, дітьми без супроводу дорослих ґрунтується на таких підставах: а) відсутність (невідповідність, невизнання) документів, що уповноважують особу, яка супроводжує дитину, на догляд за дитиною та її супровід; б) невідповідність (невизнання) документів про право на опіку, виданих в Україні, вимогам країни перебування, яка надала тимчасовий захист; в) перебування на території ЄС без батьків чи супроводжуючих осіб дитини, яка досягла 16-річного віку і самостійно виїхала з України.